Патріотичне кіно нової формації: «Молитва за гетьмана Мазепу», «Тарас Бульба»

Минуло близько п’яти років  з моменту мого перегляду стрічки одіозного, неоднозначного в своєму баченні та трактовці історії режисера Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу», а суперечливі враження мене й досі не полишають. Пам’ятаю, як один за одним в більшості молоді глядачі то нервово посміюючись, то тихо лаючись покидали кінозал. До кінця перегляду лишились я, мій тато та подруга Євгенія (їх я люб’язно запросив на фільм) та декілька молодиків.

Напевно, що ми всі різнились від вищезгаданих кіноманів якоюсь впертістю та метою будь за що додивитись цю стрічку до кінця, а це, повірте, було непросто.

Про масштабність та значимість першого історичного кіноепосу в незалежній Україні віщали майже всі з існуючих ЗМІ: і про головну роль Богдана Ступки (того часового міністра культури України), і про неоднозначність історичної постаті самого Мазепи, і про заборону цієї стрічки в Росії, і про давнішнє протистояння Петра Першого та Мазепи, і про значний для України бюджет на зйомку. Все було б, на мій погляд, чудово, і ми б отримали в скарбницю українського кіномистецтва щось на зразок «Вогнем та мечем», але…

Цим «але», яке не дало навіть найменшої змоги вітчизняному та зарубіжному глядачеві хоч якось сприйняти фільм «Молитва за гетьмана Мазепу», стало якесь незрозуміло навіщо закодовано-алегоричне, авангардне викладення матеріалу Юрієм Іллєнко. А може це були якісь слабкі потуги дотягнутись до рівня Андрія Тарковського (Іллєнко був оператором стрічки «Тіні забутих предків»)?

Навіть гра великого без перебільшення актора Богдана Сильвестровича Ступки не змогла врятувати стрічку від потрапляння її в число типових кіноаутсайдерів сучасності. «Авангардність» Іллєнка можна пригадати хоча б по стрічці «Белая птица с черной отметиной». Шкода коштів, шкода української молоді, яка масово покидала кінотеатр так і не заклавши нічогесенько собі в душу, хоча б слабкі пагони патріотизму та розуміння власної історії. Звісно ж, це суб’єктивна точка зору, і ми на той час ще не були готові до розуміння лабіринтів світосприйняття творців цього кінофільму, але чому тоді про нього дуже зрідка хтось згадує, і то, сором’язливо стишуючи голос?!

            А от російські кіномитці, за що їм окрема подяка, «пошли иным путем»! Нещодавно на екрани Росії та України вийшов кінофільм «Тарас Бульба» режисера Володимира Бортко, вже відомого нам за телефільмами «Собачье серце», «Идиот», «Мастер и Маргарита». За оцінками експертів даний фільм став наймасштабнішим кінопроектом останього часу: бюджет склав 516 млн.руб., задіяно тисяча чоловік масовки, 150 коней, 100 каскадерів. Вражає також вдало підібраний акторський склад: нездоланний і на всі часи Богдан Ступка, легендарна Ада Роговцева, Володимир Вдовиченко, Ігор Петренко, Даніель Ольбрихський та мушкетер всіх часів та народів Михайло Боярський. На жаль, талановитих акторів Хмельницького та Дедюшка, які знялися в стрічці, вже не має в живих… Фільм створив неабиякий резонанс на тенетах України та Росії: деякі обурені проросійським настроєм стрічки, деякі не точним викладенням твору письменника Миколи Гоголя, деякі (це стосується здебільшого поляків) антипольським  характером сюжету, деякі вважають, що гоголівські образи розкрито надто поверхово… Скільки людей – скільки й думок. Але все рівно стрічка вражає, приголомшує, заставляє задуматись, і слово «патріотизм» набуває в наш цинічний час хоч якогось значення. Юному вітчизняному глядачеві, на мою думку, кінофільм «Тарас Бульба» переглянути конче необхідно, але наша задача, як більш дорослих людей, пояснити всю неоднозначність історії в цілому і кожного людського життя конкретно, пояснити їм, що правих у війні бути не може/

                                                                                                  Патріот своєї країни Кирило Артем’єв.