Цією статтею я, так несподівано трапилось, ніби то продовжую розповідь Олени Манько, яка відвідувала Крим в вересні. Мені ж поталанило здійснити мандрівку до цього мальовничого та прекрасного за будь-якої пори року краю в середині жовтня. Повернулась я до рідного міста корабелів в кінці минулого тижня, то ж мої враження ще досить яскраві: поспішаю поділитись ними з вами.
Моє життя, дякувати Фортуні, завжди насичене цікавими та несподіваними мандрівками. Одним із сюрпризів долі я вважаю те, що мені поталанило помандрувати та поспостерігати природу південного берега Криму і взимку, і влітку, і восени і на весні. Всі чотири пори!!! Крим під час кожної з них такий різний, але такий гарний, барвистий, захоплюючий та милий оку. Людина так створена, що вона завжди щось з чимось порівнює, виділяючи, те, що їй більше до смаку. Я не виняток з широкого загалу... Порівняно з весною, зимою та літом, саме осінній Крим мені імпонує найбільше.
Цього разу ми від’їздили до Криму в не досить вдалу для мандрівок погоду - майже по всій території України йшов затяжний дощ, було прохолодо, а деякі «добрі» люди пророкували навіть сніг. Але вічна жага нових вражень спонукала їхати вперед, не зважаючи на такі «дрібнички», як бридкенька погода. Коли ми переїхали перевал після Сімферополя, сонечко трішки-трішки вистрибувало із-за хмаринки. Почались перші гірські масиви, рясно покриті лісом. А кольори – яскраво-зелені, гарячо-жовті, яскраво-червоні, а ще багато й багато різних комбінацій відтінків. Це така неймовірна краса!!! Моя подруга Тетяна, яка мандрувала Кримом вперше, не могла вимовити й слова від подиву, захоплення та зачарування.
Збулась моя дуже давня мрія піднятися на вершину знаменитої кримської гори Ай-Петрі. На жаль, я так і не ризикнула піднятись на гору самотужки, як то мої знайомі спортсмени-легкоатлети. В пригоді стала канатна дорога, вид на узбережжя , а саме Ялту, Місхор та море з вагончика якої відкривався просто фантастичний. Це й не дивно – майже 1,5 км вгору. Кажуть, що той, хто не був на Ай-Петрі – не був в Криму. Тезис надто вже категоричний, але щось-таки в ньому є... В той час, коли біля гори плюсова температура і всі відпочиваючі ходять ще в доволі легкому одязі, на Ай-Петрі пролітав сніг. Наші теплі курточки та джемпери стали нам в пригоді. Багаточисельні чайхани та кафешки, де можна попоїсти страв східної кухні (шурпа, шашлик з баранини, лагман, лаваш, манти та інш.), попити травяний чай з гірським мемод, лежачи на дастархані під мірне потріскування ватри – це знахідка для замерзлого туриста. А ще там я трішки покаталась на верблюді, на згадку про цю дивину та мої відвідини Ай-Петрі придбала дерев’яного верблюдика та різні чаї для друзів.
Про мої відвідини дельфінарію в Ялті детально писати не має сенсу – прочитайте мою статтю про дельфінотерапію в рубриці «Не дай себе умереть», і зрозумієте, чому мої емоції з цього приводу дуже важко повністю відтворити за допомогою простих слів.
Що можна сказати про осінню Ялту? Тільки те, що вона красуня на заздрість всім іншим містам, як завжди. Дійсно, перлина Криму!!! Ми відвідали приватний акваріум, але враження від нього не надто яскраві порівняно з простою прогулянкою набережною Ялти. Йшов невеликий дощик, і наша прогулянка була якась навіть романтична. Фінальним її акордом став наш візит до кафе грузинської кухні «Піросмані». Чача, хачапурі, трансандаль, солянка по-грузинські... Смакота! Ех, який удар по фігурі!
В Воронцовському палаці я була вп’яте, але все рівно я отримала масу задоволення, прогулюючись унікальним парком, розглядаючи білок та лебедів, милуючись екстер”єром самої будівлі. А ще я вперше спустилась на так званий «дитячий пляж», побачила Чайний будиночок графині Воронцової.
А взагалі-то кримська осінь – це ще й горішки, виноград, інжир та молоде винце...
Тож, якщо вам запропонують помандрувати саме осіннім Кримом не відмовляйтесь – сміло рушайте в подорож!