Як їжачок Пустун став любителем спорту
В новій казочці, малята, про вашого улюбленого героя – маленького їжачка на ім’я Пустун йдеться про дещо цікаве з його життя-буття, а саме про те, як він зміг подолати свої лінощі та перестав щодня бити байдики, лежачи на канапі перед телевізором.
Ця історія бере початок ще за часів, коли Пустун був зовсім маленьким їжачком та ходив до лісової школи. Наш їжачок навчався з усіх предметів (ну, майже з усіх) досить добре, можна навіть сказати – відмінно. Його люба матуся Ельза не могла намилуватись своїм хлопчиком-розумником, але... Дійсно, існувало одне «але», яке з кожним днем ставало все більш значущим та загрозливим. І заключалось це злісне «але» в тому, що малий Пустун зовсім не любив фізичних вправ та уроків фізичної культури. Дуже часто, коли всі його однокласники-їжачки бігали та стрибали на шкільній спортплощадці, він, прикидуючись хворим, бив собі байдики... Окрім поганої оцінки з фізкультури це мало й інші наслідки: з кожним днем він ставав все більш ледачим та гладким їжачком-товстуном. Товстенькі пузико та лапки, смішні круглі щічки, повільна та непевна від зайвої ваги хода не додавали йому привабливості в очах гарненьких їжачків-дівчаток. З Пустуном ніхто не хотів дружити, і з кожнем днем він долучав до вже існуючих все нові й нові комплекси, ставав все більш і більш нещасним.
Прийшло літо, і всі їжачки-учні пішли на канікули. Кожний день на великій лісовій галявині в оточенні квітучих мальв та руж купки рухливих та веселих юних їжачків – хлопчиків та дівчаток бавились, співаючи веселі пісеньки та граючи в цікаві спортивні ігри. В цей же час малий Пустун збентежено сидів собі один-однісенький вдома та страждав:
- Я – маленький та товстенький їжачок, який нікому не подобається, з яким ніхто не товаришує!!!
Одного, подібного до всіх інших літніх вечорів, вечора, Пустун, перебоов свою сором”язливість та пішов на галявину до веселих їжачків. Всі жваво стрибали та бігали, а їжачок понуро опустивши голову, стояв осторонь. Він не міг перборот себе й підійти навіть до своїх однокласників. Всі його голочки стирчали – він був готовий дати відсіч будь-кому, хто назве його «товстунчиком». Пустуну було ніяково, але й сидіти місяць за місяцем самотньо вдома, коли надворі пашіло літо, не було вже сил...
Але раптом, до нього підбігли підбігли їжачки Гошик та Натик, які були спортивною гордістю школи , і дружити з якими мріяли майже всі учні:
- Привіт, Пустун! Ти чому такий похмурий? Нумо з нами бавитись!!!
- Не хочу...- мовив Пустун і зашарівся.
- Не хочеш чи не можеш? – відверто спитали юні спортсмени, за звичкою підстрибуючи на місці.
Малий Пустун заплакав та розповів їм про свою проблему. Про все-все: і про прогуляні уроки фізкультури, і про його брехню та хитрощі, коли він прикидався хворим, прогулюючи їх, і про свою самотність через те, що він перестав бути привабливим, і про те, як він ненавидить своє товсте пузико.
- Не плач, Пустунчику! Ти розумний, добрий та щирий їжачок, а це найголовніше. Але й про фізичну форму не слід забувати. Ми знаємо, чим тобі допомогти, як зарадити твоїй біді.
З того дня вони стали нерозлучними друзями. Гошик та Натик разом з Пустуном бігали, стрибали та робили різні гімнастичні вправи на лісовому стадіоні. Поступово, день за днем все це почало подобатись їжачку.
Прийшла осінь, і їжачок Пустун з новими друзями пійшов до школи, гарненький та стрункий, а уроки фізичної культури стали його улюбленим предметом.
Тож, не лінуймося, малята!!!
|
