Прийшов вересень, і слоненятам настала пора йти вчитися. Вони взяли портфелі, поклали до них різнокольорові олівці, зошити в клітинку, пластилін, фарби та пішли до школи.
Старенька школа притулилася на волошковій галявинці. До школи бігли білочки і лисички, стрибали зайчики та кролики, летіли синички і горобці, чалапали ведмежата і дуже повільно повзли черепашки.
- Агов, Пундику! Цукерочка! – це слоненят привітали їх друзі – котик Мимрик і руда лисичка Натуся.
- Привіт! – радісно відповіли слоненята і всі разом попростували до класу.
В класі друзів зустріла стара вчителька – сова Дарина.
- Добридень усім! Вітаю Вас з початком нового навчального року! – сказала вчителька, Пундик, перестань бешкетувати!
Присоромлений Пундик, який смикав за хвостик Натусю, вибачився.
- А зараз, діти, ми поговоримо про пори року. Які з них Ви знаєте?
- Літо! Зима! Весна! Осінь! – наперебій закричали звірятка.
- Бачу це Ви знаєте. А які є місяці? – спитала вчителька.
Ученики тягнули лапки, а сова Дарина давала змогу відповісти кожному.
- А тепер діти, хто мені розповість про те, чому так назвали наші місяці?
Звірятка принишкли, тільки вовченя Сірничок – кращий відмінник у класі тягнув лапку.
- Що ти можеш нам розповісти про грудень, січень та лютий, Сірничок? – спитала вчителька.
Вовчок вскочив та розпочав:
- Грудень називається так, тому що в цьому місяці земля береться грудками. В січні мете завірюха і сніг січе вуха та носа. В лютому дуже сильні морози лютують.
- Так, молодець, Сірничок. А що можна сказати про березень, квітень і травень?
Всі діти хором проскандували:
- В березні на березах з’являються бруньки, в квітні – все навколо розквітає, а в травні – зеленіє травичка!
- Які Ви розумники! – посміхнулась вчителька. – Що ж можна розповісти про червень, липень та серпень?
Цукерочка трохи подумала і промовила:
- У червні сонечко червоніє, бо спека йде. У липні цвіте липа, а в серпні спека спадає і ввечері небо вбирається серпанком.
- Правильно, Цукерочко! А за вересень, жовтень та листопад нам розповість Пундик.
Пундик, знов застуканий на гарячому – він складав кораблика з папірця, похнюпився.
- В вересні збирають вересковий мед, в жовтні листя жовтіє, а в листопаді падає на землю, - промимрило слоненя .
- Молодець, Пундик, - сказала сова – тільки поменше ще б бешкетував. А тепер діти проспіваємо пісеньку про яблука.
Звірята заспівали: “В саду поспіли яблука, а ми їх так любили, що мої друзяки вірні їх швидко поцупили”. Всі галасували і сміялися. Так швидко і весело пройшов перший день в школі для Пундика та Цукерочки.

---

Якось після школи Пундик, пообідавши в шкільній їдальні, прибіг додому та спитав Цукерочку, чи вміє вона готувати.
- Не вмію, - відповіла Цукерочка, - це ж дуже складно.
- Нічого, - сказав Пундик, - зараз підемо до крамниці, купимо якусь з цих розумних книжок, а там все буде написано. Дивись собі і роби.
- Ну, гаразд, - погодилася Цукерочка і слоненята побігли до книжкової крамниці.
Маленька крамниця притулилася на узбіччі ліса. Біля крамниці на пеньку сидів їжачок та читав книжку. На носі в нього були великі, як колеса, окуляри.
- Пустуне, це ти? – спитав Пундик, - Шо це ти на себе начепив, аж вух не видно?
- Мама казала, що я розумник, от я і вирішив купити собі окуляри, щоб книжки читати, - відповів їжачок.
- Та ти ж собі швидше зір попсуєш! – сказала Цукерочка, зтягуючи з їжачка окуляри, - Підемо краще з нами у крамницю, пошукаємо книжку.
- А яка книжка вам треба?
- Така, що в ній про борщ та вареники шлося.
- Да, впізнаю ненажеру Пундика! – зареготав їжачок і побіг за друзями.
В крамниці заправляв пухнастий філін на ім’я Угук. Він розпитав друзів і дав їм велику з картинками книжку.
- Дивись, Цукерочко, тут не тільки про борщ, тут про все написано та намальовано! – в захопленні прокричав Пундик, - Беремо її!
Слоненята заплатили за книжку і всі, підстрибуючи від радощів, повернулися додому.
Там вони відкрили книжку і вирішили приготувати пиріжки з малиною. Взяли борошно, яйця, молоко і почали місити тісто. Але Пундик і Пустун бешкетували, тому через десять хвилин вся кухня та Цукерочка з голови до п’ят були залиті молоком, в голках у Пустуна стирчали яєчні шкарлупки, Пундиків ніс був перемазаний борошном, а тісто все ніяк не виходило.
- Та що ж то в біса таке? – заволав Пундик, - це якесь знущання, а не книжка!
- Мабуть, є якійсь секрет, який ми не знаємо, - насуплено вимовив їжачок, прибираючи шкарлупки.
- А може просто ви обидва підете в сад пограєтесь, поки я тут все зроблю? – спитала Цукерочка, - Ви ж бо скоріш роздерете цю книжку, чим щось путнє зробите.
- Добре, ми пішли листя позбираємо, - погодилися Пустун і Пундик та пішли на вулицю.
Цукерочка прибрала на кухні, взяла до рук книжку і заходилася готувати.
- Борошно, молоко і яйця - сюди, - наспівувала вона, - а малинка з цукром – сюди. А тепер зліпимо і в пічку.
Через годину Цукерочка вийшла на двір і запросила друзів до столу. На столі у красивій тарілці лежали рум’яні запашні пиріжки.
- Отакої, дивися, Пустуне, в неї вийшло! – вражено протягнув Пундик.
- Ти просто молодець, Цукерочко, - вигукнув їжачок, - Давайте вже вечеряти!
І друзі спритно взялися до справи. Вони їли пиріжки, запивали їх молоком і нахвалювали Цукерочку.
- Ну, що, наїлися? – спитала Цукерочка.
- Авжеж, - відповіли друзі, - А як же в тебе вийшло таке смачне диво?
- А я їх начаклувала, - всміхнулася Цукерочка, - якщо захочете, то й вас навчу.
Отак слоненята навчилися готувати. І тепер у їх хатинці друзів завжди чекали пиріжки, тістечка і усяка смакота.