Маленький мандрівник Ю-ю та їжачок Пустун
Моїй подрузі Юлії, що мешкає в далеких-далеких краях
з надією на цьогорічну зустріч!
Як нам всім добре відомо, малятка, наш славетний їжачок Пустун неабияк полюбляє всілякі мандрівки. В них він вбачає чи не єдиний сенс свого маленького життя. Коли траплялося йому місяць а то й два поспіль перебувати в рідному лісі, жага мандрів зненацька охоплювала його сердечко, немов би шепочучи: «Гей, Друже!!! Хапай свій фотик і мерщій в дорогу! Вперед на зустріч новим пригодам та враженням!!!». Тоді малюк Пустун діставав з шафи свій яскравий дорожній рюкзачок, похапцем закидував до нього всі необхідні в дорозі речі і рушав, куди очі дивляться.
Одного разу навесні їжачок Пустун помандрував собі в далекі-далекі краї. Він насолоджувався незвичайними пейзажами дивовижних країн, з цікавістю споглядав на дивні химерні істоти, які там мешкали: там були і сухопутні риби, що співали на деревах, і величезні птахи з хоботами, які замість бджіл збирали мед, і різнокольорові хом’ячки, що танцювали вальси під спів дивних рибин. Все наскільки вражало дитячу уяву малюка, що він навіть і не помітив, як заблукав в незнайомій місцині, де не було ніяких ознак цивілізації – ні будиночків, ні лісових магазинів, не кажучи вже про лісову залізну дорогу. «Лишенько мені, самотньому малому мандрівнику! А матінка Ельза мене попереджала, щоб я не вештався світом... Але як же я зміг би жити без моїх любих мандрівочок?!! – думав Пустун, і його думки хаотично наштовхувались одна на одну. Аж ось…
Аж ось… Він почув дивну пісеньку, яка лунала десь поряд: «Танцюй-те-е-е, лупцюй-те-ее – черевиків не-е-е шкодуйте-е-ее!!!». Їжачок Пустун відчув радість та піднесення, коли збагнув, що зовсім поряд є якась жива істота, до того ж малоймовірно було б уявити, що цей тоненький та милий голосок належав якомусь страшному хижому звірові. То ж Пустун хутко побіг в той бік, звідкіля й лунала дивна пісенька. Малий Пустун, вибігши на «палаючу» від рясних червоних - червоних маків галявину, побачив дивовижне блакитне шатро, а біля нього такого ж маленького, як і він сам, їжачка, що захоплено варив на багатті якусь страву, що пахла просто фантастично (так здалося неабияк зголоднілому Пустуну), підкидав хмиз у вогонь та продовжував собі співати про черевики, яких не варто шкодувати, коли йдеться про танці. J Наш їжачок несміло наблизився, зашарівся та скоромовкою мовив: «Перепрошую, незнайомий друже! Але я заблукав, подорожуючи лісом і вже не маю ніякої надії якось повернутися до дому. Я дуже-дуже голодний, а мої харчі скінчились ще три дні потому… До речі, звуть мене їжачок Пустун! А ти хто, звірятко?». Малюк-куховар перестав співати і без будь-якого подиву, з доброзичливою посмішкою глянув на Пустунчика, немов би знав його вже років зі сто та чекав на галявині саме на нього. «А, це ти любий Пустунчику! Ласкаво прошу до столу! Моя хатинка також до твої послуг, поїж, перепочинь. Якщо хочеш ми можемо мандрувати далі разом. Я знаю силу-силенну таємничих і цікавих місць. До речі, мене звати Ю-ю!». Якою ж смачною здалася Пустуну грибна юшка, перлова каша з печеними яблучками та чай із ягід. Невимушена дружня розмова нових друзів затяглася далеко за північ. Вперше Пустун зустрів подібного до себе їжачка, який поділяв його палкі мрії про далекі й невідомі краї, про те, щоб стати всесвітньо відомими мандрівниками, які написали б цікаві пригодницькі книжки для всіх маляток-звіряток. Але все рівно Ю-ю здавався Пустуну дивним: він казав незвичайні й поки що незбагненні для нього речі. На питання де його домівка малий Ю-ю палко відказав: «Моя домівка – цілий світ без обмежень, а мої рідні – це звірята всієї Землі! Звісно, в мене є й тато, й мама, й маленька сестричка, і я їх дуже люблю, сумую за ними, але вони завжди зі мною – в моєму серці. Не треба близьку тобі людину бачити щодня, щоб відчувати любов до неї…». Пустун замислився і зрозумів, що, напевно, Ю-ю має рацію, але він ще не готовий надовго покинути свою домівку, де живуть його рідні, свій ліс з любими друзями. Можливо, це лиш питання часу, але поки…
Деякий час потому малий Пустун повернувся до рідного лісу, але його уява про світ завдяки новому другові Ю-ю змінилась назавжди. І постійно, хоч і не так часто, як хотілось би, маленький мандрівник Ю-ю нагадує про себе: то листом з поштівкою, то телефонним дзвінком. Хай завжди щастить тобі, Друже в далеких-далеких краях!!!
|
