Сумна-сумна казочка
Базується на реальних подіях
Якось автор-казкар вже розповідав вам, малята, про те, як їжачок Пустун зустрів та потоваришував з кумедним їжачком на ім’я Мобі (якого так звали чи то як велетенську рибину Мобі Діка, чи то як відомого музиканта – нам про це нічого невідомо). Так от…
Поволі спливали дні, а дружба між Пустунчиком та Мобі міцнішала. Цілісінькі дні вони, забувши про всіх інших малят-звірят, пустували регочучи або раптом ставали поважнішими, наскільки це можливо для малят, та заводили бесіди на різні серйозні теми. Наприклад: - чи одні ми у Всесвіті?, - який сенс життя?, чи обов’язково жити у суспільстві серед інших звірят і чи не краще стати самотніми мандрівниками, які вештають невідомими лісами, ріками, океанами в пошуках чарівної країни? Здавалось, ці розмови та пустощі будуть тривати вічно, і ніщо не стане їм на заваді. Та одного разу…
Якось до пустунової хатинки забіг Мобі, він був якийсь збентежений, і в той же час щасливий. Зненацька сердечко їжачка Пустуна тривожно закалатало, не наче б то дружній візит друга віщував щось лихе. «Пусте - це все, - подумав з надією на краще їжачок та вигукнув: «Гей, друже! Що трапилось? Хутко кажи!!!» Мобі зніяковів та опустив очі долу, в руках він тримав блакитний конверт з поштівкою.
- Гм-м! – несміло розпочав Мобі – Розумієш, мій любий друже, я маю поїхати в далекі-далекі краї, туди, де мій дім, де моя родина, де мій друг дитинства, який вже давно чекає на мене. Ця поштівка від нього…
- А як же я? З ким же я буду розмовляти вечорами? Кому я відверто довірю всі свої таємнички? А чи надовго ти від’їздиш, мій Мобі? – мовив Пустун, і рясні сльози покотились по його смішних кругленьких щічках.
- Назавжди…- ледь прошепотів друг.
- Але чому? Хіба я гірше твого друга дитинства?
- Зрозумій, вони - подібні до мене, вони – моя сім’я. Не край мені серце, мій Пустунчику! Відпусти мене, поверни мені себе…
На якусь мить гнів, пиха та образа оволоділи малим їжачком з голочками, та він оговтався й погнав їх від себе.
- Йди собі з миром, мій кумедний друже… Я завжди буду тебе пам’ятати, а на згадку про мене візьми цю сріблясту кульку-рибинку, яку я придбав до твого Дня народження.
Пройшли дні… Живе малий Пустун, як завжди весело: мандрує, фотографує, співає, займається спортом, але іноді він на мить замислюється, стає сумним і уявляє, як десь далеко-далеко живе з такими ж, як і він, кумедними їжачками без голочок малий їжачок на ім’я Мобі, у якого в кімнаті літає срібляста кулька-рибинка… |
