Мрія малого Пустуна
З дитинства їжачок Пустун любив фотографуватись, а ще більше він любив фотографувати. Коли його батьки – матінка Ельза та татусь Валенсій подарували йому на День народження маленький рожевий фотоапарат для дітлахів, він цілісінькі дні з ранку до пізнього вечора бігав, стрибав, повзав навколішки і фотографував все, що тільки бачив в рідному лісі: і маленьких комашок, і цікаві квітки, і різних пташок в польоті, і своїх друзів та однокласників. Всі тільки й чули – «Клац-клац! Клац-клац!» - то малюк Пустун відклацував не злічити вже яку плівку. Вана кімната його рідної домівки, попри докори матінки Ельзи, частенько перетворювалась на фотолабораторію, де він, перебуваючи в повній темряві, створював свої чергові фото шедеври.
Йшов час. На зміну звичайним плівковим фотоапаратам прийшли більш сучасні – цифрові. З того часу малий їжачок і почав мріяти про такий «дорослий» та сучасний фотоапарат, який коштував просто неймовірну купу грошей. У своїх снах Пустунчик, цей малий та кумедний фотограф-аматор, бачив себе відомим фотохудожником, фотороботи якого друкуються в найвідоміших лісових журналах. Він прокидався, а його лапки все ще лежали на грудях, немов би стискаючи невидиме омріяне чудо техніки. То був завжди лише сон… Але Пустун, віддати йому належне, впертий і цілеспрямований малий їжачок, який вирішив власноруч заробити кошти на здійснення своєї найчарівнішої мрії. Ось і настало духмяне літо, і всі їжачки-учні радо пішли на канікули. Хтось з учнів поїхав з батьками до моря, хтось – до бабусі в село, а хтось лишився вдома, щоб байдикувати цілісінькі дні, граючись з іншими малятами або лежати на лісовому пляжі. Відпочивали всі учні лісової школи, але тільки не їжачок Пустун: майже все літо він пропрацював в лісовому супермаркеті, де зранку прибирав приміщення – підмітав та робив вологе прибирання, а з обіду допомагав продавцям. Звісно, він жалкував за літнім відпочинком та друзями, але омріяний фотоапарат з кожним днем ставав, немов би то ближче до нього. І ось настав той день, коли їжачок мав в своєму розпорядженні достатню для купівлі «фотику» суму коштів. Пустуну тоді здавалось, що сонце світить яскравіше, а пташки співають голосніше. Це був день здійснення його дитячої мрії! Багато днів сплинуло з того часу, але малий їжачок назавжди запам’ятав день, коли він самотужки здійснив свою мрію , а татусь Валенсій сказав: «Молодець, Пустунчику!» та матінка Ельза подарувала синього кофрика – сумочку для фотоапарата і мовила: «Запам’ятай, синку! Сама найбільш жадана мрія – це та, яку ти здійснив самотужки, власними силами! Сьогодні ти став дорослим, бо остаточно переміг свою лінь та навчився самостійно приймати важливі рішення! Я пишаюсь тобою, любий!!!»
Малята, тепер і ви знаєте: чому у лісі час від часу можна почути – «Клац-клац! Клац-клац!» |
