Львів – місто у Східній Європі, яке нагадує музей під відкритим небом, було засноване в середині XIII ст. (1256р.) князем Данилом Галицьким і названо на честь його сина Лева. На сьогодні місто Львів є областним центром Львівської області, населення якої становить 2,6 млн. жит., площа – 21,8 тис. кв.м. У місті постійно проживає 830 тис.жит., щодня доїжджає на роботу та відвідує з екскурсіями 200 тис.чоловік.
З моменту свого заснування Львів дуже швидко став економічним, торговельним центром; цьому сприяло його вигідне географічне розташування на перехресті торговельних шляхів з портів Чорного та Балтійського морів, з Києва, Центральної та Західної Європи. Все це завжди вабило чужинців: німців, поляків, татар, литовців, угорців, австрійців, шведів та інш. Протягом віків вони вносили сюди свої культуру, традиції та релігію, цим і пояснюється дивний коктейль в архітектурі міста – готика, барокко, ренесанс, романський стиль, рококо, ампір...
Старий Львів – це перш за все площа Ринок, центр і осередок його громадського, економічного та культурного життя. Шість століть історія Львова нерозривно пов’язана з цією невеликою площею. Раніше тут знаходився магістрат, палаци, будинки знаті. Площа Ринок була свідком найбільш важливих міських подій.
Особисто моє знайомство зі Львовом почалося з Личаківського кладовища (Львівського некрополю), яке попри наказ про ліквідацію кладовищ імператора Йосифа ІІ збереглось до сьогоднішнього дня. Існує цвинтар з ХVІ ст., тут в тіні розлогих дерев спочили такі видатні та славетні наші пращури, як великий каменяр Іван Франко, геніальна та неперевершена Соломія Крушельницька, юний батько української естради Володимир Івасюк.... налічують на цвинтарі понад три тисячі кам’яних надгробків, каплиць, які, по суті, являють цілі архітектурні шедеври.
На розі вулиць Ставропігійської та Друкарської стоїть собі старий будинок, зведений ще в 1735 році. Це музей-аптека. Поряд з сучасними препаратами тут знаходяться взірці старовинної медицини. В різний час аптека належала різним господарям, але до нас дійшли відомості тільки про одного з них – відомого мецената Михайла Терлецького, людини щедрої душі та доброго серця. Ходять легенди про те, що Терлецький був картяр-невдаха, але одного разу йому поталанило – він виграв чималу суму грошей. Пиво, горілка та кава лилися в той вечір рікою. Кажуть, що з того часу у Львові й повелося «водити козу», тобто мандрувати від кав’ярні до кав’ярні, пригощаючи всіх зустрічних перехожих.
Вражає також набожність мешканців міста, в якому абсолютно мирно співіснують греко-католицька, вірменська, російська церкви. Єврейська ж община прагне відновити синагогу «Золота роза», знищену німецькими окупантами ще під час ІІ Світової війни в 1942 році. Під звуки органу в домініканському соборі щось дивне коїться в душі: «Бог єдиний і все в його волі...».
Мистецьке життя міста левів годі собі й уявити без двох театрів – Академічного державного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької та Національного театру імені Марії Заньковецької. Будівлі театрів є не тільки своєрідною взитною карткою мистецького Львову, а й величними архітектурними пам’ятками.
А ще історичний Львів – це леви, левенятка!!! Як їх багато! Вони сплять, лютують, і навіть – що це? – посміхаються, але вже майже 751 рік пильно стежать за спокоєм свого древнього та величного міста.
(За матеріалами статті Т.Михайленко «Кохання з пешого погляду», ж-л «Кліо»№2, жовтень-листопад 2005р.) |
